Інфекції, що передаються статевим шляхом

Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ) — одна з найбільш серйозних проблем в сучасному світі. Венеричні захворювання несуть тяжкі наслідки для здоров'я заражених, викликають безпліддя та інші серйозні патології. Стрімкому поширенню захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), сприяють розширення міжнародного туризму, падіння моральності, резистентність збудників до антибактеріальних препаратів, а також відсутність етіопатогенетичних препаратів до деяких збудників венеричних хвороб.

Класифікація

ІПСШ класифікують за різними ознаками: вид збудника, клінічні прояви, можливість вилікування тощо. Міжнародна класифікація перераховує ЗПСШ, які викликають облігатно-патогенні мікроорганізми. Окремі класифікації носять, більшою мірою, додатковий характер і використовуються при діагностиці, лікуванні та профілактиці статевих інфекцій.

Захворювання, що передаються статевим шляхом, поділяються на: виліковні (більшість ІПСШ); невиліковні (аногенітальний герпес, СНІД — синдром набутого імунодефіциту).

1 група — статеві інфекції, які характеризуються наявністю ерозивно-виразкового синдрому. До інфекційних агентів, які викликають виникнення виразок і ерозій в області геніталій і промежини, належать збудники: аногенітального герпесу, сифілісу, венеричної лімфогранульоми, пахової гранульоми, шанкроїда тощо;

2 група — інфекції, для яких характерний синдром уретро-генітальних виділень. Найбільш поширеними інфекціями, що викликають вагінальні виділення у жінок, є бактеріальний вагіноз, трихомоніаз.

Основні симптоми ІПСШ:
• подразнення або свербіж вульви або піхви;
• набряклість і пухлини в області промежини;
• гіперемія вульви та піхви;
• незвичайні виділення з уретри (у чоловіків);
• хворобливе сечовипускання;
• хворобливі відчуття внизу живота;
• патологічні виділення з піхви (незвичний запах, колір, консистенція та кількість);
• бульбашки, ранки та виразки в аногенітальній області.

Діагностика

Діагностика ІПСШ включає збір інформації, огляд, лабораторні методи дослідження.

Лікування

Основне лікування ІПСШ направлено на антибактеріальну терапію. Вибір лікарських препаратів проводиться на підставі даних анамнезу (індивідуальна непереносність препаратів, алергічні реакції, наявність супутніх інфекцій і захворювань тощо).

Імпотенція

Імпотенція або еректильна дисфункція — це порушення здатності здійснити повноцінний статевий акт через фізіологічну нездатність пеніса приходити в стан збудження та перебувати в ньому впродовж часу, який необхідний для статевого акту (коїтусу). Цей патологічний стан супроводжується змінами в напруженості, формі та обсязі статевого члена. Оскільки здебільшого спостерігається зниження якості ерекції, а не повна її відсутність.

Вроджена, чи первинна імпотенція трапляється рідко та характеризується повною відсутністю ерекції протягом усього життя (внаслідок аномалії розвитку яєчок чи статевого члена). Придбана, або вторинна імпотенція може розвинутися під впливом багатьох чинників: зміни способу життя, захворювань тощо.

Також еректильна дисфункція може розвинутися на тлі психоемоційних та фізичних навантажень, неконтрольованого приймання спортивних добавок (як-от стероїдні анаболіки) або деяких ліків (наприклад, нейролептиків).

Найпоширенішими причинами виникнення еректильної дисфункції є:

• захворювання серцево-судинної системи (атеросклероз, ішемічна хвороба серця тощо);
• ендокринні розлади (цукровий діабет, тиреотоксикоз тощо);
• психічні порушення (клінічна депресія, астенія тощо);
• неврологічні хвороби (безсоння, хвороба Альцгеймера, пухлини в органах нервової системи тощо);
• ураження печінки та печінкова недостатність (і як наслідок — дефіцит синтезу попередника тестостерону);
• захворювання органів урогенітального тракту (простатит, гіперплазія простати, орхіт, ниркова недостатність тощо);
• поєднання психогенних та фізіологічних чинників тощо.

Лікування імпотенції, як і будь-якого іншого захворювання, починається з відвідування лікаря.

На прийомі він оглядає пацієнта, аналізує скарги та анамнез, а також призначає діагностику.

На етапі огляду оцінюється виразність вторинних статевих ознак, зовнішній стан яєчок та пеніса. Потім збирається інформація про наявність хронічних захворювань, склад та тривалість приймання лікарських препаратів, спосіб життя.

Виходячи з отриманої інформації лікар призначає методи діагностики, зазвичай такі:

• загальний та розгорнутий аналіз крові та сечі;
• дослідження секрету передміхурової залози;
• гормональний профіль;
• вазоактивний тест;
• артеріографію та показники тиску крові в судинах пеніса;
• біотезіометрію статевого члена (чутливість та іннервація);
• психотести тощо.

Показання щодо візиту до уролога

З віком ризик урологічних захворювань лише зростає, тому в профілактичних цілях треба проходити огляд раз на рік. Особливо це стосується чоловіків після 45 років.

Звернутися до уролога також треба, якщо у вас з'явилися такі симптоми:

• біль при сечовипусканні;
• рідке або занадто часте сечовипускання;
• зміна кольору або запаху сечі;
• нетримання сечі;
• наявність крові або гною в урині або еякуляті;
• почервоніння, свербіж, дискомфорт в ділянці чоловічих статевих органів;
• біль у паховій зоні та в попереку;
• больові відчуття під час або після статевого акту.