Хронічний простатит

Що таке хронічний простатит?

Відомий з 1850 року. Хронічний простатит (ХП) вважається одним з найбільш поширених інфекційних запальних процесів сечостатевих органів, з поширеністю до 58% (за патогістологічними висновками до 73%). ХП в 40-50% випадків є причиною безплідного шлюбу.

Класифікації хронічного простатиту

NIH:
• Гострий бактеріальний простатит (категорія 1) – 1-6%.
• Хронічний бактеріальний простатит (категорія 2) – 5-10%.
• Хронічний простатит абактеріальний, або СХТБ (категорія №) – 80-90%:

  • А – запальний СХТБ – 50-60% (підвищена кількість лейкоцитів в 3 порції сечі, секреті простати або спермі)
  • Б – незапальний СХТБ (простатодінія) – 20-30%. (Відсутність підвищеної кількості лейкоцитів у 3 порції сечі, секреті простати або спермі).

• Безсимптомний запальний (гістологічний) простатит (категорія 4).

За глибиною враження: катаральний, фолікулярний, паренхіматозний.

За гостротою запального процесу: гострий (дифузний, абсцедуючий), первинно-хронічний, підгострий, латентний.

За характером супутніх захворювань: везикуліт, куперит, колікуліт, уретрит, диферентит, епідідімоорхіт, слероз, конкременти та кісти передміхурової залози, ДГПЗ і рак передміхурової залози, безпліддя, сексуальні порушення.

За рівномірністю враження передміхурової залози: вогнищевий, дифузний, інфільтративний, калькульозний, дивертікулярний.

Шляхи проникнення інфекції в простату

  • Уретрогенний (каналікулярний): трихомонадний, гонорейний, уреамікоплазмений, бактеріальний, мікотичний, вірусний, спірохетозний, амебний – 95%.
  • Лімфогенний: як ускладнення проктиту, ректальних нориць, нагноївшихся гемороїдальних вузлів – збудники: стафілококи, стрептококи, кишкові палички, ентерококи, анаероби.
  • Гематогенний: при вогнищевих інфекціях і інвазіях: фурункульозі, синуситах – стафілококи, стрептококи, кишкові палички, ехінокок.
  • Як результат низхідної урогенної інфекції: бактеріальної (tbs, E.coli, Staphyl), мікотичної.
  • Як наслідок інфікування забрудненим інструментом або постійним уретральним катетером.
  • Як результат проникнення через непошкоджену уретру (гельмінти, личинки комах).
  • При загальних інфекціях і інвазіях (бактеріальних (туберкульоз, лепра, сифіліс, черевний тиф, паратифи, септикопіємія, бруцельоз, лістеріоз, сифіліс, лептоспіроз), протозойних (малярія), мікотичних (бластомікози), гельмінтозах (шистосоматоз).

Неінфекційні простатити:

  • алергічні
  • конгестівні
  • травматичні.

Етіологія хронічного ПРОСТАТИТУ

  • повторні уретрити (інфекційний чинник) – незахищений секс
  • повторні переохолодження, перегрівання або інсоляції
  • повторні порушення дієти (гостре, солоне, перчене, консерванти, зрідка – безалкогольні напої типу квасу або безалкогольного пива)
  • дизритмії статевих відправлень (рідкі (рідше 3 разів на тиждень) або часті статеві ексцеси)
  • незахищений аноректальний статевий акт.

ПАТОГЕНЕЗ ХРОНІЧНОГО ПРОСТАТИТУ:

  • інфекції (як ЗПСШ, так і умовно патогенна і сапрофітна флора, що виявляється при баквисівах, і підтримує запальний процес) і їхня тривалість;
  • застій крові в венах малого таза, вено і лімфостаз. Цьому сприяють:
    -вроджені анатомічні особливості розвитку вен;
    -анастомози між венами малого тазу і передміхурової залози;
    -недостатність клапанів і слабкість венозних стінок;
    -малорухливий спосіб життя;
    -затруднений відтік секрету з передміхурової залози, що веде до затримки і застою, що є умовою виникнення і підтримки запального процесу, коли слиз, бактерії, лейкоцити, фібрин і некротичні маси в умовах затрудненого відтоку, набряку і запалення ще більш його підсилюють і з часом сприяють утворення склерозу і фіброзу тканини передміхурової залози;
    -утворення кальцинатів і конкрементів в передміхуровій залозі (13,7%), причиною яких є рефлюкси сечі з уретри (уретровенозні, уретропростатичні та уретровезікулосемінальні), і, які самі можуть бути джерелом патогенних макроорганізмів, що призводить до рецидиву інфекції та запалення.

Примітка. Для простатичних кальцинатів та конкрементів характерна висока концентрація патогенних бактерій, що виключає вплив на них антимікробних агентів і, таким чином, веде до рецидиву як хронічного простатиту так і інфекцій сечовивідних шляхів. Навіть без утворення конкрементів мікроколонії бактерій в тканині простати можуть бути захищені глікокаліксом (або екзополісахаридним слизом, бактеріальними біофільми), де більшість мікробних клітин знаходиться в стані низької активності і, що важливо, з низькою чутливістю до дії антибактеріальних агентів і тому резистентні до антимікробної терапії. Крім того, бактерії з глікокаліксу можуть не виявлятися при мікробіологічному дослідженні секрету простати або еякуляту. Крім того, глікокалікс, має властивості: (антифагоцитарні, антихемотаксічні (нейтралізує нейтрофіли) антіпроліферативні (пошкоджує лімфоцити), цитопротективні (захищає бактерії від бактерицидних концентрацій антибіотиків).


  • зниження Т-клітинного і В-гуморального імунітету та розвиток аутоімунних процесів;
  • генетично обумовлена естрогенізація і гіпоандрогенія.

При ХП передміхурова залоза втрачає свою захисну функцію і перетворюється в довгостроководіючий осередок інфекції, не визначаємих за допомогою загальноприйнятих методів мікробіологічної діагностики з обмеженим проникненням антибіотиків та антипротозойних препаратів.

СТАДІЇ ХРОНІЧНОГО ПРОСТАТИТУ

1. Стадія – альтернативних змін (ексудація, гіперемія, набряк, пошкодження інтерстиціальної і паренхіматозної тканини – 1-3 рік).

2. Стадія – проліферативних змін (зниження активності запалення і переважання процесів проліферації сполучної тканини).

3. Склероз – як результат хронічного простатиту.

КЛІНІКО-АНАТОМІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ:

  • гострі простатити (катаральний, фолікулярний, паренхіматозний)
  • абсцес передміхурової залози
  • гостра гіперемія передміхурової залози
  • хронічний простатит
  • гранульоматозний простатит
  • застійний або конгестивний простатит
  • атонія передміхурової залози (невроз, простаторея)
  • атипова форма хронічного простатиту
  • склероз передміхурової залози.

Клінічні прояви хронічного ПРОСТАТИТУ:

  • больовий синдром (до 85%)
  • генітальний больовий синдром: тупі болі над лобком, в промежині, яєчках, уретрі, пов'язані з сечовипусканням
  • екстрагенітальний больовий синдром: болі в животі, прямій кишці, задньому проході, попереку, крижах
  • тазовий симпаталгії: пекучий біль без різких кордонів, завзятий свербіж заднього проходу, підвищена пітливість, парестезії в промежині, загальна невротизація.
  • сексуальні розлади (до 48%): причинами порушення потенції у хворих ХП є психопатологічна обтяженість (78%) і зниження андрогенної насиченості (55,4%).
  • передчасна еякуляція спостерігається у 12%
  • розлад сечовипускання (38-82%)
  • об'ємно-часові показники сечовипускання трохи знижені, є ознаки гіперрефлексії детрузора, яка проявляється зменшенням максимального обсягу денного сечовипускання і збільшенням його частоти при більш вираженою яскравості поклику, витончення і млявість струменя сечі, утруднення сечовипускання
  • порушення фертильності (21%)
  • гемоспермія (15%), виділення слизу з уретри
  • пригнічення місцевого і загального імунітету – розвивається вторинно набутий імунодефіцит
  • психо-емоційні розлади (70%). Проявляються вираженою психотизацією особистості, неврозоподібними синдромами органічного та соматичного генезу, іноді апатією і тужливою депресією. Використовується система сумарної оцінки симптомів при хронічному простатиті -I-PSS, NIH-CPSI.

ДІАГНОСТИКА ХРОНІЧНОГО ПРОСТАТИТУ

1. Анамнез при хронічному простатиті

  • тривалість захворювання
  • обставини і послідовність виникнення і розвитку симптомів, ймовірні причини (на думку пацієнта), що призвели до розвитку захворювання
  • перебіг захворювання (частота загострень, сезонність) і фактори, що його провокують
  • наявність в анамнезі пацієнта і всіх його сексуальних партнерів з незахищеним сексом, ЗПСШ, безпліддя, невиношуванням вагітності в терміні до 12 тижнів (викиднів, вагітності, що завмерла), ЗЗОМТ, особливості їх обстеження і ефективність лікування, тривалість ремісії
  • проведене раніше обстеження та лікування, його ефективність і тривалість ремісії
  • наявність професійних і побутових шкідливостей (гіподинамії, переохолоджень, перегрівання та інсоляції, стресів, порушень дієти (гострої, солоної, консервованої, пряної їжі), звичних інтоксикацій алкоголем, нікотином, наркотиками
  • відомості про характер статевого життя – регулярність статевого життя, кількість партнерів, повноцінність статевих актів, спосіб контрацепції
  • наявність системних захворювання (цукрового діабету) і перенесених раніше операцій на органах малого таза і зовнішніх статевих органів.

2. Фізикальне обстеження при хронічному простатиті

Спрямоване на виявлення різних захворювань, подібних за клінічною симптоматикою з хронічним простатитом: (рак in situ, і інші пухлини сечового міхура та прямої кишки, хронічні запальні захворювання сечової системи (цистит, пієлонефрит), ДГПЗ і рак передміхурової залози, нейрогенна дисфункція сечового міхура, інтерстиціальний цистит, пахова кила, остеохондроз попереково - крижового відділу, остеїт лонних кісток, сечокам'яна хвороба і конкременти сечового міхура, варікоцелє, гідроцелє, орхоепідідіміту).

Пальцеве ректальне обстеження (ПРО) при хронічному простатиті

ПРО – обов'язковий елемент при обстеженні хворого з підозрою на хронічний простатит (з вірогідністю до 67%) – виконують в різних положеннях (в колінно-ліктьовому положенні, в положенні стоячи з нахиленим вперед тулубом або на правому боці з приведеними до живота колінами).

3. Мазок з уретри при хронічному простатиті

Мазок з уретри без або (при показах) після провокації з визначенням кількості лейкоцитів (в нормі до 4-5 в п/зору), наявності трихомонад або диплококів, слизу, Candida albicans, Gardnerella vaginalis.

4. Дослідження секрету передміхурової залози при хронічному простатиті

Cекрет передміхурової залози з визначенням кількості лейкоцитів (в нормі до 10 в п/зору), еритроцитів (в нормі не виявляються), наявності трихомонад або диплококків, слизу (в нормі відсутній), як непрямого ознаки наявності трихомонадної інфекції), лецитинових зерен (в нормі рясна кількість), амілоїдних тілець. Через оклюзії вивідних проток часточок передміхурової залози запальним замазкоподібним секретом, що містить бактерії, лейкоцити, фрагменти макрофагів та злущений епітелій, дані дослідження секрету простати, отримані при 1-му масажі, не відображають справжнього стану запального процесу. Відновлений відтік з передміхурової залози до 4-ї процедурі є більш об'єктивним критерієм запалення в простаті, так як підвищення кількості лейкоцитів узгоджується з відновленням відтоку з інфікованих простатичних проток. Слід також враховувати підвищену кількість лейкоцитів в мазках, секреті передміхурової залози, спермограмі, як часту непряму ознаку наявності ЗПСШ (трихомоніазу і/або гонореї).

5. Взяття біоматеріалу для діагностики інфекцій при хронічному простатиті

Проводять взяття матеріалу на ПЛР або РІФ на Ch. trachomatis, Tr. vaginalis, N. gonorrhoeae, Mycoplasma genitalium, Ureaplasma urealiticum, Mycoplasma hominis, Gardnerella vaginalis, баквисів на умовно-патогенну і сапрофітну флору з чутливістю її до антибіотиків.


У більшості хворих бактеріальними уретропростатитами статевого походження висіви не дозволяють встановити справжню причину захворювання, оскільки в висівах виділень з уретри або простати найбільш швидкий і рясний ріст дають сапрофіти і коменсали, а патогенні бактерії найчастіше погано ростуть на звичайних поживних середовищах. Тому виявлення в висівах з уретри або простати сапрофітних аеробних бактерій та апатогенних анаеробів, як правило, не є свідченням їх етіологічної ролі і підставою для встановлення діагнозу «бактеріальний уретрит» (цит. за В.А. Молочков 2004 р.)


6. Спермограма з висівом сперми на Tr.vaginalis на середовище In.Pouch TV, і N.gonorrhoeae на середовище In Tray GC при хронічному простатиті

Еякулят містить секрет сім'яних міхурців (50-65%), секрет передміхурової залози (30-40%), секрет яєчок та їх додатків (3-5%).

Для ХП, як правило, характерно підвищення в'язкості сперми за рахунок підвищення кількості слизу, зниження рівня фруктози (до 60-70), лимонної кислоти та кислої фосфатази, зниження кількості сперматозоїдів (у 60%), зниження кількості рухливих і збільшення кількості мало- і нерухомих сперматозоїдів, тривалості і швидкості руху сперматозоїдів, підвищення кількості патологічних форм сперматозоїдів, з дефектами хвоста, головки або шийки, аглютинації +, ++, +++, ++++. Часто при загостренні хронічного простатиту, везікулопростатиту або орхоепідідіміту підвищується кількість лейкоцитів в спермі.

При обстеженні на ЗПСШ негативний результат будь-якого дослідження не виключає наявності трихомонад або гонореї; всі види досліджень необхідно виконувати багаторазово, з використанням різного виду провокацій (за показами) одночасно всіма доступними методами, досліджуючи всі види виділень (сечу, зіскрібки з уретри, секрет простати і сперму).

7. МАR–тест при супутньому безплідді (або наявності аглютинації +++ або ++++)

8. Загальний аналіз сечі та 2- і 4 склянкова проба

Урофлоуметрія, як скринінговий метод і цитологічне дослідження сечі. Звертають увагу на підвищення кількості лейкоцитів, еритроцитів, наявність слизу і бактерій в сечі, атипових клітин при цитологічному обстеженні сечі.

9. Ультразвукове обстеження при хронічному простатиті

Трансабдоминальне і/або трансректальне (більш об'єктивне) ультразвукове обстеження органів малого тазу (сечового міхура і передміхурової залози) з визначенням обсягу простати, наявності кальцинатів та конкрементів, фіброзу, кист в простаті, стану стінки сечового міхура, наявності або відсутності новоутворень в ньому, обсягу залишкової сечі, симетричності викидів сечі з сечоводів.

При УЗД-дослідженні органів калитки важливе значення має відсутність новоутворень, перекрута яєчка, гідроцелє, варикоцелє, кист в голівках додатків яєчок, як непряма ознака можливої наявності ЗПСШ, симетричність об’єму яєчок.

10. Загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові, аналіз крові на Ig A, M, G Ch. trachomatis, гепатит В, С, ВІЛ (при наявності показань)

11. Аналіз PSA при хронічному простатиті

PSA загальний і вільний, співвідношення вільного і загального PSA у чоловіків старше 50 років або при підозрі на рак простати при ПРО, (при наявності онкологічного сімейного анамнезу, наявності ВІЛ – після 40 років).

ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ПРОСТАТИТУ

Принципами лікування хронічного простатиту є комплексний вплив на всі ланки етіології і патогенезу ХП із суворим індивідуальним підходом.

Напрямки лікувальних впливів:

Антибактеріальна терапія – в залежності від виявлених уропатогенів під час проведення обстеження з секрету простати, сперми, зіскрібків з уретри або сечі, а також тропности препаратів до передміхурової залози, і, заснована на наступних принципах:

  • вибір найбільш активного і найменш токсичного препарату
  • враховувати попередню антибактеріальну терапію
  • визначення оптимальних доз і методів введення
  • визначення необхідної тривалості лікування до закріплення стійкого терапевтичного ефекту (ремісії)
  • знання особливостей і частоти побічних явища
  • комбінація антибактеріальних препаратів між собою та з іншими препаратами і методами лікування з метою посилення а/б ефекту і зниження частоти побічних явищ
  • обов'язкове обстеження і лікування статевої партнерки.

Методи введення антибактеріальних препаратів при лікуванні хронічних простатитів:

-всередину
-внутрішньом'язово
-внутрішньовенно
-в свічках або клізмах
-ендолімфатичний (прямий і непрямий)
-ендоуретральних (інстиляції і інстилляційний масаж простати)
-за допомогою фізіотерапевтичних впливів (електрофорез, фонофорез, діадинамофорез, індуктоелектрофорез, магнітофорез)

Тривалість антибактеріальної терапії хронічного простатиту

Антибактеріальну терапію слід проводити тривало: 2-4 тижні (3-4 семи-десятиденних курсів з 7-10 денними перервами). При позитивній динаміці слід продовжувати терапію ще 2-4 тижні для досягнення клінічного поліпшення і досягнення клінічної ремісії з нормалізацією показників загального аналізу сечі в 3 пробах, мазків з уретри, секрету передміхурової залози і спермограми, розмірів простати за даними УЗД.

Причини труднощів антибактеріальної терапії при хронічних простатитах:

  1. епітелій простати (ліпідні мембрани епітеліальних клітин) є бар'єром для дифузії препаратів з крові у вогнище запалення
  2. порушення мікроциркуляції в передміхуровій залозі через запальних інфільтратів, рубцево-склеротичних змін, тромбів у венозній системі
  3. лужна реакція тканини простати при активній запаленні
  4. мікроабсцеси, які самостійно не дренуються
  5. стійкість штамів патогенної флори і її змішаний характер, коли різко збільшується вірулентність кожного із збудників хронічного простатиту, підвищуються адаптаційні можливості гонококів, і знижується їх чутливість до антибактеріальних агентам і фагоцитозу
  6. запальний же процес часто підтримується вторинною інфекцією (сапрофітами і коменсалами), внаслідок чого антибактеріальна терапія призводить лише до тимчасової санації передміхурової залози, яка потім знову інвазується тими ж бактеріями
  7. труднощі в точній діагностиці інфекційного фактора
  8. алергічні та аутоалергічні процеси
  9. наявність кальцинатів і конкрементів в простаті
  10. наявність погано розтяжної та щільної капсули простати
  11. ускладнень антибактеріальної терапії: (пригнічення імунітету, виникнення дисбактеріозу, ото і нефротоксичність, гальмівна дія на сперматогенез, утворення L-форм бактерій при нераціональному лікуванні)
  12. невдачі антибактеріальної терапії залежать від недостатньої тривалості курсу лікування, низької концентрації лікарських препаратів в простаті та її секреті, формуванням в порожнині ацинусів і проток мікроколоній бактерій, покритих екстрацилюлярною полісахаридною оболонкою (біофільми)
  13. гарне проникнення антибактеріальних агентів в здорову простату не означає, що сануючі концентрації будуть створюватися і в усіх осередках запалення.

Лікарські препарати (антибіотики або антипротозойні препарати) потрапляють в рубцево-змінену, оточену запальним бар'єром, часто інкапсульовану залозисту тканину в більш низькій концентрації, ніж в сироватці крові. Ця концентрація може виявитися недостатньою для знищення всіх наявних там бактерій або найпростіших, які в осумкованих осередках, як правило, знаходяться в формі латентної, дрімаючої інфекції, тобто в стані відносного анабіозу і тому помітно менш чутливі до антибактеріальних препаратів, багато з яких активно впливають лише на бактеріальні клітини, що інтенсивно розмножуються.


Тому сучасна терапія хронічного простатиту, як правило, не може обмежуватися етіотропними засобами, а повинна поєднуватися з патогенетичним лікуванням. Пацієнти повинні дотримуватися:

  • активного рухового режиму, включаючи фізичні вправи, в тому числі вигляді скорочення м'язів тазового дна (ЛФК для м'язів ануса та промежини) з відмовою від велосипеду
  • уникати переохолодження, перегрівання та інсоляцій
  • регулювати стілець
  • виключити гострі приправи, копченості, соління, маринад, алкогольні та безалкогольні газовані напої
  • усунути нервово-психічні та фізичні перевантаження
  • дотримання правил гігієни статевого життя: (регулярність статевих відносин захищеного сексу, без утримання більше 1 - 2 діб або статевих ексцесів (повторних і затягнутих статевих актів)
  • корекція відхилень психосоматичної симптоматики (психотерапія, антидепресанти, транквілізатори та інше)
  • лікування партнерки (за показами).

До ПАТОГЕНЕТИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ХРОНІЧНОГО ПРОСТАТИТУ відносяться всі методи і засоби, які спрямовані на усунення чинників, що сприяють збереженню запального процесу в передміхуровій залозі, або ведуть до лікуванню окремих розладів, обумовлених простатитом. До них відносяться:

  • імунотерапія (імуностимулятори, імуномодулятори)
  • біогенні стимулятори
  • препарати інтерферонів
  • інтерфероногени, в т. ч. специфічна імунотерапія (гоновакциною)
  • цитомедіни (свічки з простатіленом, Zn і Віт Е)
  • системна або місцева ензимотерапія
  • спазмолітики, холінолітики
  • препарати для відновлення мікроциркуляції в тканини передміхурової залози
  • вітаміни
  • адаптогени і вітаміни
  • гормональні препарати
  • нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ)
  • адреноблокатори
  • антигістамінні засоби
  • гомеопатичні препарати
  • фітотерапія
  • рефлексотерапія
  • гірудотерапія
  • масаж простати.

Механізм лікувальної дії масажу простати:

  • відновлює прохідність проток, усуває закупорювання залозистих ходів, відновлює дренажну функцію кінцевих відділів проток передміхурової залози, підвищує скоротливу здатність вивідних проток, сприяючи більш енергійному видаленню застійного секрету і продуктів його розпаду, сприяє спаданню ретенційних змін
  • посилює проникнення антибактеріальних агентів в тканину передміхурової залози
  • сприяє активізації мікроорганізмів, що знаходяться в стані спокою, роблячи їх більш чутливими до антибактеріальної терапії
  • покращує крово- та лімфообіг, зменшує венозний застій в залозі, викликає її почервоніння, що покращує трофіку і функцію
  • підвищує м'язовий тонус простати і сім'яних міхурців, що покращує потенцію і гостроту оргастичних відчуттів.

Покази до масажу простати:

  • діагностичний масаж з метою отримання секрету
  • хронічний простатит без місцевих і загальних симптомів загострення інфекційного процесу в передміхуровій залозі
  • атонія передміхурової залози і сім’яних міхурців
  • больовий синдром
  • копулятивні дисфункції
  • порушення фертильності, обумовлені хронічним запаленням геніталій
  • простатовезикуліти
  • синдром хронічного тазового болю (СХТБ)
  • асимптоматичний простатит.

Протипокази до масажу простати:

  • гострий і підгострий простатит
  • абсцес передміхурової залози
  • емпієма сім’яних міхурців
  • колікуліт
  • найменші ознаки загострення хронічного простатиту або виникнення його ускладнень із залученням сечового міхура або органів калитки
  • загострення загальних інфекцій з підвищенням температури тіла, гнійні захворювання організму
  • туберкульоз передміхурової залози і сім’яних міхурців
  • наявність конкрементів в передміхуровій залозі
  • хронічний простатит і рак передміхурової залози
  • хронічний простатит і ДГПЗ
  • гостра затримка сечовипускання
  • тріщина заднього проходу
  • загострення геморою
  • тромбоз гемороїдальних вузлів
  • проктит
  • парапроктит.

Принципи проведення масажу передміхурової залози

  • масаж повинен бути м'яким, щадним, делікатним, «ніжним пальцем», тобто атравматично
  • не повинен бути грубим і інтенсивним, т.я. механічна травма може викликати загострення та поширення запального процесу
  • чим більш виражені зміни в передміхуровій залозі, тим менш активним повинен бути масаж
  • повинен бути дозованим від легких погладжувань до сильного (але не глибокого) погладжування пальцем
  • обов'язково повинен поєднуватися з масажем сімяних міхурців
  • повинен поєднуватися з іншими методами лікування
  • якщо після масажу немає секрету, то не варто здобувати його за всяку ціну
  • масаж припиняють, якщо після нього немає поліпшення, виникає посилення місцевих симптомів, підвищується температура тіла, погіршується загальний стан.

Різновиди масажу передміхурової залози:

  • бімануальниймасаж на дірчастому катетері
  • масаж на бужі
  • вібромассаж
  • інстілляціонний масаж простати (по Е.К. Арнольді), в комбінації з ЛОД і ВМЛТ (вібро-магніто-лазерною терапією).

Фізичні методи лікування хронічного простатиту

  • електрофорез (нашкірно, ректально, уретрально)
  • діадинамічний та синусоїдальний модульований струм (СМС) (ректально, уретрально або нашкірно)
  • ультразвукова терапія (нашкірно, ректально, трансуретрально)
  • надвисокочастотне електромагнітне поле (НВЧ терапія) (мікрохвильова терапія) – нашкірно або трансректально
  • УВЧ-терапія
  • індуктотерапія
  • струм надтональной частоти (СНЧ)
  • діатермія
  • дарсонвалізація
  • локальна гіпертермія (трансректально, трансуретрально)
  • пряма електрична стимуляція передміхурової залози (трансректально, ендоуретрально)
  • низькоінтенсивне лазерне випромінювання (НІЛВ) (Ендоуретрально, трансректально)
  • магнітотерапія (нашкірно, трансректально)
  • вакуум-магнітотерапія
  • електромагнітне випромінювання надвисокої частоти в міліметровому діапазоні (ЕМВ-НВЧ)
  • інтерферуючі струми
  • звукова стимуляція
  • ударно-хвильовий вібромасаж
  • об'ємний пневмопресинг
  • гіпербарична оксигенація (ГБО)
  • зональна декомпресія, фалодекомпресія (ЛОД-терапія)
  • пневовібромасаж передміхурової залози
  • комбіновані методики
  • бальнеотерапія хронічного простатиту (сірчистої-водневі, сульфідні, вуглекислі, хлоридні натрієві, мінеральні з джерел, хвойно-сольові, рапні, йодобромні, газотермальні, скипидарні)
  • грязелікування хронічного простатиту (Торф'яні, сапропелеві, сопочні, прісноводні глинисті мули) -ректально або на промежину), ізольовано або в комбінації з іншими методиками
  • озокеритолікування.

Протипокази до санаторно-курортного та грязелікування:

  • злоякісні та доброякісні новоутворення
  • виражена серцево-судинна, ниркова і печінкова недостатність
  • психічні захворювання
  • гострі і підгострі неспецифічні захворювання передміхурової залози і інших статевих залоз та передлежачих органів
  • специфічний інфекційний простатит в гострій та підгострій стадії
  • гострі запальні процеси будь-якої локалізації
  • проктит, проктосигмоїдіт
  • тріщини заднього проходу
  • ДГПЗ
  • нориці прямої кишки
  • виразковий коліт
  • парапроктит
  • поліпи кишечника
  • геморой, що кровоточить.

Тільки наполеглива комбінована етіотропна та патогенетична терапія дозволяє отримати хороші результати у значної більшості хворих на хронічний простатит. При цьому чим більш задавненість запального процесу, то більші сполучнотканинні зміни і чим різкіше порушення васкуляризації ураженої тканини, тим інтенсивнішою повинна бути патогенетична терапія.

Своєчасне виявлення і патогенетична терапія хронічного простатиту є одним із шляхів зменшення частоти розвитку аденоми передміхурової залози (ДГПЗ), яка в значній мірі знижує якість і тривалість життя людей похилого і старечого віку.

Малоінвазивні методи лікування:

  • трансуретральная мікрохвильова термотерапія (TUMT)
  • трансректальная гіпертермія
  • трансуретральная балоная дилатація
  • трансуретральна голчаста аблація простати (TUГA)
  • лазеротерапія простати
  • інвазивна нейромодуляція (InterStim)
  • трансуретральна електрорезекція передміхурової залози (ТУР).

Покази до ТУР:

  • інфравезікальна обструкція, що ускладнює перебіг хронічного простатиту
  • стійкий дизуричний та больовий синдром,який не знімається консервативними методами
  • наявність ретенційних процесів в передміхуровій залозі
  • наявність ускладнень калькульозного або склеротичного характеру
  • завзяте рецидивування інфекції
  • неефективність консервативної терапії.

Завдання ТУР – відновлення прохідності вивідних проток ацинусів передміхурової залози для створення відтоку гнійного вмісту.

Профілактика хронічного простатиту – виключення (або обмеження) провокуючих чинників:

  • зловживання алкоголем (70%)
  • переохолодження, простуда (25%)
  • загострення в весняно-осінні періоди (38%)
  • виключення або обмеження вживання спецій, прянощей, солінь, копченостей, консервів
  • обмеження або відмова від паління
  • гігієна статевих відносин, регулярний захищений секс
  • спорт и ЛФК для м'язів промежини.

Будьте здорові і бережіть себе!

Ваш лікар Манжура А.І.